Запобігання насильству – ще одна важлива ланка навчальної та виховної діяльності в закладах освіти. В цьому розділі визначимо поняття шкільного та домашнього насильства, виокремимо види насильства, розглянемо причини й наслідки насильства. Тут ви знайдете також пам’ятку, як учителю надавати допомогу учням, постраждалим від домашнього насильства, та список заходів щодо запобігання насильству та формування ненасильницьких моделей поведінки серед дітей та молоді.
Що таке шкільне насильство
Шкільне насильство — це будь-яка форма агресивної поведінки в навчальному середовищі, яка може проявлятися фізично, психологічно, словесно або через кібербулінг. Це включає:
- фізичне насильство: бійки, штовхання, нанесення травм;
- психологічне насильство: залякування, ізоляція, маніпуляції;
- словесне насильство: образи, приниження, знущання;
- кібербулінг: поширення образливих повідомлень чи фото через інтернет або соціальні мережі.
Причини шкільного насильства
- Недостатня увага з боку батьків або педагогів;
- Низький рівень культури спілкування;
- Негативний вплив середовища чи медіа;
- Невирішені вчасно і повністю конфлікти;
- Бажання особи домінувати над іншими;
- Бажання впоратися з власними проблемами.
Наслідки шкільного насильства
Для жертви:
- Зниження самооцінки;
- Психологічні травми: депресія, тривожність, суїцидальні думки;
- Проблеми з навчанням через страх або стрес;
- Відсутність довіри до інших людей.
Для агресора:
- Формування деструктивної поведінки;
- Проблеми у стосунках з оточенням у майбутньому;
- Можливість правових наслідків за агресивну поведінку.
Ознаки домашнього насильства
- Фізичні ознаки: синці, порізи, опіки, інші видимі травми;
- Емоційні зміни: страх, тривожність, замкнутість, депресія, різка зміна настрою;
- Соціальна ізоляція: дитина уникає спілкування, не має друзів, уникає розмов про сім’ю;
- Проблеми з навчанням: погіршення успішності, незвична поведінка, пропуски занять без вагомої причини;
- Інші ознаки: невпевненість, низька самооцінка, надмірна покірність або агресивність.
Пам’ятка для вчителів
Домашнє насильство є серйозною проблемою, що може мати негативний вплив на психічне, фізичне та емоційне здоров’я учнів. Учителі мають важливу роль у виявленні постраждалих та забезпеченні їм необхідної підтримки. Як учителю надавати допомогу постраждалим від домашнього насильства? Дії, які варто вживати вчителю:
1. Спілкування з дитиною:
- розмовляйте з дитиною віч-на-віч, у безпечному місці;
- проявляйте чуйність і співчуття: «Я помітив(ла), що ти почуваєшся засмучено. Ти хочеш поговорити про це?»;
- не тисніть і не змушуйте дитину розповідати, якщо вона не готова.
2. Збір інформації:
- слухайте дитину уважно, не перебиваючи;
- уникайте звинувачень на адресу батьків чи опікунів;
- запишіть основні факти (заяви дитини, видимі травми).
3. Інформування служб:
- негайно повідомте шкільного психолога або соціального педагога;
- зв’яжіться з органами опіки, службою у справах дітей або поліцією, якщо є загроза життю чи здоров’ю дитини.
4. Підтримка учня:
- забезпечте безпечне середовище в школі;
- підтримуйте довірливі стосунки з дитиною;
- скажіть дитині, що ви на її боці й готові допомогти.
Чого НЕ варто робити:
- не ігноруйте ознаки насильства;
- не звинувачуйте дитину у виниклій ситуації;
- не обіцяйте дитині повної конфіденційності – поясніть, що ви маєте звернутися за допомогою до спеціальних служб;
- не намагайтеся розв’язати проблему самостійно – звертайтеся за допомогою до компетентних органів.
Учителі відіграють важливу роль у захисті дітей, які можуть страждати від насильства. Ваша підтримка може стати першим кроком до безпеки та благополуччя дитини.
Запобігання насильству
Заходи щодо запобігання насильству та формування ненасильницьких моделей поведінки серед дітей та молоді:
1. Створення безпечного та дружнього середовища:
- Забезпечити у школі атмосферу довіри, поваги та взаємної підтримки;
- Чітко визначити правила поведінки, які виключають будь-які прояви насильства;
- Сприяти розвитку культури спілкування та конструктивного розв’язання конфліктів.
2. Виявлення та реагування на випадки насильства:
- Вчасно помічати ознаки фізичного, психологічного чи економічного насильства;
- Реагувати на будь-які прояви агресії та булінгу відповідно до законодавства та внутрішніх правил закладу;
- Вести довірливі бесіди з постраждалими та надавати їм підтримку;
- Повідомляти відповідні служби та батьків у разі серйозних інцидентів.
3. Навчання дітей ненасильницькій поведінці:
- Проводити уроки та виховні заходи, спрямовані на формування навичок емпатії, толерантності, поваги до інших, висловлювання почуттів без агресії;
- Використовувати інтерактивні методи навчання (рольові ігри, тренінги, групові дискусії) для розвитку навичок мирного врегулювання конфліктів.
4. Співпраця з батьками та громадськістю:
- Організовувати зустрічі з батьками щодо виховання без насильства; підвищувати рівень обізнаності батьків щодо впливу домашнього насильства на дитину;
- Налагоджувати співпрацю з психологами, соціальними службами, правоохоронними органами та громадськими організаціями.
5. Особистий приклад та професійний розвиток:
- Демонструвати толерантність, повагу та справедливість у ставленні до учнів;
- Аналізувати власну поведінку та стиль спілкування з дітьми;
- Постійно підвищувати кваліфікацію з питань ненасильницького виховання та попередження конфліктів.
Насильство не повинно бути нормою в жодному освітньому закладі. Запобігти йому можна лише спільними зусиллями всіх учасників освітнього процесу!
Нові вимоги до закладів освіти
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2025 №1513 затверджено Порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми (далі – Порядок). Цей нормативний акт є стратегічним документом, що встановлює єдиний, чітко регламентований та обов’язковий до виконання алгоритм дій для широкого кола установ, які працюють з дітьми, зокрема й для закладів освіти. Порядок є нормативною основою для розробки кожним суб’єктом відповідного власного внутрішнього положення, яке має не лише визначати невідкладне та ефективне реагування на інцидент, а й стимулювати превентивну роботу в закладі. Нижче ми підготували огляд ключових норм Порядку, що визначають механізм розгляду випадків та шляхи захисту дитини, яка опинилась у складній життєвій ситуації.
Первинне реагування
До первинного реагування належать: невідкладні дії та обов’язки працівників закладу освіти. Від швидкості, злагодженості та правильності дій після виявлення випадку насильства безпосередньо залежить безпека дитини, можливість надання їй своєчасної допомоги та ефективність подальшого розслідування й притягнення винних до відповідальності. Порядок встановлює чіткий розподіл обов’язків між працівниками та керівництвом закладу освіти.
Обов’язки керівника закладу
На керівника закладу освіти покладається як організаційна, так і оперативно-тактична відповідальність за реагування на випадки насильства.
Загальні організаційні заходи:
- затвердження та оприлюднення внутрішнього положення про запобігання насильству;
- формування складу постійно діючої комісії з розгляду випадків насильства за погодженням зі службою у справах дітей;
- організація систематичного інформування персоналу щодо видів, ознак насильства та порядку реагування;
- забезпечення розгляду усіх заяв та повідомлень про насильство протягом однієї доби з моменту їх надходження.
Дії у разі виявлення ознак насильства:
- Невідкладно, у строк, що не перевищує трьох годин, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції та службу у справах дітей про виявлений випадок, одночасно інформуючи територіальний орган Нацсоцслужби та Державну службу у справах дітей.
- Скликати засідання комісії з розгляду випадку не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення.
Обов’язки працівника закладу
У разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною, будь-який працівник закладу освіти зобов’язаний виконати три невідкладні дії:
- Вжити заходів для припинення насильства чи жорстокого поводження, щоб негайно убезпечити дитину.
- Надати домедичну допомогу (за потреби) та викликати бригаду екстреної медичної допомоги.
- Невідкладно повідомити органи Національної поліції, керівника суб’єкта, а також батьків або законних представників дитини (за винятком випадків, коли вони є ймовірними кривдниками).
Особливі випадки
Порядок передбачає алгоритми дій у нестандартних ситуаціях для унеможливлення конфлікту інтересів та забезпечення безперервності процесу реагування. Якщо підозрюваним у вчиненні насильства є сам керівник закладу освіти, будь-який працівник, батьки чи свідки зобов’язані повідомити про це безпосередньо засновника установи. У такому випадку засновник перебирає на себе обов’язки керівника щодо повідомлення уповноважених органів та скликання засідання комісії.
У разі тимчасової відсутності керівника (наприклад, через хворобу чи відпустку) всі його обов’язки щодо реагування на випадки насильства, виконує засновник закладу освіти або відповідний орган управління, якому він підпорядковується.
Розгляд випадків насильства
Комісія з розгляду випадків насильства є ключовим інструментом для об’єктивного, неупередженого та комплексного з’ясування обставин інциденту. Її мета полягає не лише в реагуванні на конкретний випадок, але й у виявленні системних причин, що призвели до нього, та розробці заходів для запобігання насильству в майбутньому.
Склад комісії
Порядок встановлює чіткі вимоги до складу комісії:
- мінімальна кількість: не менше п’яти осіб;
- обов’язкові представники: працівники закладу освіти (зокрема, практичний психолог та соціальний педагог), а також представники служби у справах дітей, надавача соціальних послуг та уповноваженого підрозділу Національної поліції (за згодою);
- конфлікт інтересів: до складу комісії не може входити особа, щодо якої надійшло повідомлення про вчинення насильства; будь-який член комісії зобов’язаний негайно повідомити про наявність конфлікту інтересів.
Ролі членів комісії
Для забезпечення ефективної роботи у Порядку чітко визначено ролі членів комісії:
- Голова комісії – організовує роботу комісії, визначає функціональні обов’язки членів, забезпечує дотримання строків та процедур, визначає порядок денний, моніторить ефективність заходів.
- Секретар комісії – забезпечує підготовку засідань та матеріалів, веде протокол засідання за встановленою формою (Додаток 1 до Порядку). Це основний підсумковий документ внутрішнього розслідування, де фіксується підстава для засідання, список присутніх, хід розгляду справи та, найголовніше, ухвалені рішення. У протоколі деталізуються потреби сторін, рекомендовані соціальні та психологічні послуги, заходи для усунення причин насильства та рекомендації для персоналу і батьків.
- Члени комісії – ознайомлюються з матеріалами, надають пропозиції, беруть участь у голосуванні, виконують доручення голови.
Завдання комісії
Порядок чітко розмежовує завдання, які має виконати комісія, та права, якими вона наділена для їх виконання:
Завдання комісії:
- збір інформації щодо обставин випадку (пояснення сторін, свідків);
- оцінка потреб сторін насильства в соціальних та психолого-педагогічних послугах;
- надання рекомендацій щодо проходження спеціальних програм для кривдників, потерпілих та свідків;
- підготовка пропозицій щодо вдосконалення внутрішніх положень про протидію насильству;
- моніторинг виконання власних рекомендацій.
Права комісії:
- оцінювати потреби сторін в отриманні послуг та забезпечувати їх надання;
- рекомендувати проходження корекційних програм;
- визначати причини, що призвели до насильства, та заходи для їх усунення;
- надавати рекомендації працівникам суб’єкта та батькам дитини.
Процедура роботи та прийняття рішень
У Порядку чітко регламентована процедура роботи комісії:
- Формат засідань: можуть проводитися очно, дистанційно або у змішаному форматі для забезпечення оперативності.
- Правомочність: засідання є легітимним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини складу комісії.
- Прийняття рішень: рішення ухвалюються відкритим голосуванням більшістю голосів від затвердженого складу комісії. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.
- Документування: секретар веде протокол засідання , що є основним фіксуючим документом.
- Залучення сторін: до засідання можуть бути залучені батьки (якщо не є кривдниками), свідки та інші особи, які зобов’язані дотримуватися принципу конфіденційності.
- Строки розгляду: загальний строк опрацювання повідомлення комісією та виконання нею своїх завдань не має перевищувати 10 робочих днів.
Особлива увага в Порядку приділяється установам із цілодобовим перебуванням дітей (інтернатні заклади, дитячі будинки тощо), де ризики насильства можуть бути вищими через потенційну ізоляцію та залежність від персоналу. У документі визначено додаткові вимоги щодо функціонування спеціально облаштованих місць для безпечного та конфіденційного повідомлення про насильство, а також посилені вимоги до строків та процедури інформування уповноважених органів.
Після отримання повідомлення від установи в дію вступає багаторівнева система державних органів, основною метою якої є негайне забезпечення фізичної та психологічної безпеки дитини, надання їй комплексної допомоги та проведення всебічної оцінки ситуації. Важливо, що в разі підтвердження інформації про насильство, забезпечується обов’язкове відсторонення керівника та працівників, підозрюваних у його вчиненні, від виконання обов’язків.
Ключові ресурси підтримки
Порядок не лише детально регламентує дії, але й надає перелік основних гарячих ліній та служб, інформація про які має бути доступною для дітей у закладах освіти:
- Національна гаряча лінія для дітей та молоді – 116 111 або 0 800 500 225
- Урядова гаряча лінія з протидії насильству – 15-47
- Національна поліція – 102
- Система надання безоплатної правничої допомоги – 0 800 213 103
- Гаряча лінія з протидії домашньому насильству – 0 800 500 335 або 116 123
- Лінія довіри Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров’я» – (093) 795-34-53, (099) 366-63-45, (099) 366-63-58, (093) 795-31-06
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – 0 800 50 17 20
Порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми є комплексним та деталізованим механізмом, що встановлює чітку персональну та інституційну відповідальність на всіх рівнях – від працівника установи до центральних органів виконавчої влади. Він створює єдиний стандарт дій, спрямований на забезпечення найвищих інтересів та безпеки дитини, невідкладне надання їй допомоги та запобігання подібним випадкам у майбутньому.